2017 рік залишився позаду, залишивши нам багату спадщину найрізноманітніших кінокартин майже в усіх жанрах. Режисери балували нас і космічної фантастикою, й ефектними блокбастерами, і життєвими драмами, й атмосферними хоррорами. Звичайно, без супергеройського кіно теж не обійшлося.
Це не класичний «Топ найкасовіших фільмів» минулого року і навіть не рейтинг найбільш оскароносних кінострічок (хоча й такі теж присутні). У нашій добірці сьогодні саме ті фільми, які, на нашу думку, були найбільш запам’ятні та однозначно залишили свій слід в історії кіно.
Зміст
- Логан
- Той, що біжить по лезу 2049
- Малюк на драйві
- Дюнкерк
- Мовчання
- Диво-жінка
- Валеріан і місто тисячі планет
- Воно
- Ла Ла Ленд
- Зоряні війни: Останні джедаї
- Резюме
Логан
Можна сказати, що «Логан» став найдраматичнішим і самим «людяним» фільмом про супергероїв. Ті шанувальники Marvel, які очікували побачити в ньому класичного Росомаху, який щохвилини випускає свої адамантієві кігті, розкидає «поганих хлопців» наліво й направо і при цьому не забуває відпускати іскрометні жарти, ймовірно, були розчаровані таким станом речей. Але фільм у підсумку вийшов куди більш чесним і життєвим, у порівнянні з першими двома «сольниками» про Логана(«Люди Ікс: Початок. Росомаха» та «Росомаха: Безсмертний»).
Ця картина узяла за основу серію коміксів «Старий Логан» та «Смерть Росомахи» і буквально зламала шаблони звичного нам супергеройського кіно. Колись браві хлопці – професор Ікс і Логан – постали перед нами старіючими та знеможеними. Це кіно оповідає про мутантів більше як про людей, ніж як про результати лабораторних експериментів.
Кінокритики високо оцінили праці режисера Джеймса Менголда (який відомий нам за картинами «Кейт і Лео» і того ж «Росомаха: Безсмертний”), називаючи «Логана» чи не найкращим фільмом, знятим за коміксами. Навіть незважаючи на те, що стрічка удостоїлася лише скромної нагороди за кращу акторську команду (Хью Джекман і Дафні Кін) MTV Movie & TV Awards.
До слова, «Логан» став останньою роботою Джекмана в амплуа Росомахи. Тут вже засумувала не тільки армія фанатів Marvel, а й жіноча половина людства.
Як би там не було, фільм однозначно вартий уваги. Навіть якщо Ви не цінитель усіх цих модних супергеройських всесвітів. Можливо, саме «Логану» вдасться змінити той ярлик, який ми вішаємо на ці високобюджетні фантастичні блокбастери.
Той, що біжить по лезу 2049
Через 35 років після виходу першої частини «Того, що біжить по лезу», фанатам кіберпанку, нарешті, презентували сиквел фантастичної історії, основою якої послужив роман Ф.Діка «Чи мріють андроїди про електроовець?» До речі, саме перша екранізація книги надихнула свого часу Масамуне Сіро на створення манги «Примара в обладунках», екранізація якої теж вийшла в цьому році.
Фільм 1982 на момент виходу навіть не вписувався в рамки одного жанру, але з часом став практично іконою кіберпанку. Хоч і успіх до нього прийшов значно пізніше, від другої частини чекали не меншого.
Сьогодні популярно «воскрешати» старі франшизи, але далеко не усі з них, будь то продовження, передісторія або ж просто ремейк оригіналу, виходять гідно. Прикладів тому маса. Але про «Того що біжить» цього явно не скажеш.
Сюжет фільму 2017 року тісно переплітається з першою картиною (навіть роль Ріка Декарда як і раніше виконує Харрісон Форд), але, тим не менш, не обов’язково бути в курсі подій передісторії, щоб насолодитися відмінною атмосферою неонуару, яскравими спецефектами й гідною грою акторів (того ж Райана Гослінга, Робін Райт та головного антагоніста фільму – Джареда Лето). Картина вийшла сама по собі більш ніж самодостатня.
У фільмі є практично усе: й елементи екшна та детектива, і хитромудрий сюжет, і нитка романтичних відносин, який, здавалося б, зовсім не чекаєш тут побачити, і драматизм, властивий постапокаліптичному кіно. Чи став «Той, що біжить по лезу» яскравою плямою у списку кращих фільмів минулого року? Відповідь очевидна.
Малюк на драйві
Залишити без уваги фільм, в якому присутні гонки на автомобілях, мафія, зухвалі пограбування й перестрілки на вулицях, сьогодні просто неможливо. Якою би заїждженою не була подібна тема, Едгару Райту вдалося піднести такий цілком собі банальний жанр під іншим ракурсом.
Упор у фільмі, зрозуміло, зроблений на перегонах, але сюжет привертає своїми фішками, який виділяє «Малюка» на тлі аналогічних картин. По-перше, розповідь пограбувань ведеться від імені (кого б Ви думали?) водія. Тобто самого Малюка (Майлза). Поки серйозні хлопці (і жінки) зі зброєю чистять каси банків (що залишається поза кадром), головний персонаж сидить у салоні авто у своїх навушниках, з якими він не розлучається.
По-друге, ми бачимо історію про те, як хлопець, який пережив серйозну втрату в дитинстві, потрапляє до «не тієї» компанії і приєднується до мафії. Але це не заважає йому переглянути свої погляди на життя й закінчити зі злочинною діяльністю. Що, до речі, не найпростіше завдання.
По-третє, це грамотно підібраний саундтрек, який робить картину настільки живою та енергійною, що під час перегляду мимоволі хочеться якщо й не ударити в закаблуки, то хоча б просто постукувати пальцями в такт музиці. У результаті маємо стильне сучасне кіно, яке хоч і має простий сюжет, але із загальної юрби точно виділяється.
Дюнкерк
Ім’я Крістофера Нолана постійно знаходиться на слуху, і для багатьох кіноманів не є порожнім звуком. Під його чуйним режисерським поглядом знімалися такі фільми, як «Початок», «Темний лицар» і «Престиж». «Дюнкерк» же стала принципово іншою й навіть дещо несподіваною картиною режисера.
Тут усе не так, як у звичних нам військових фільмах. У «Дюнкерку» немає як таких військових баталій, немає чітко окреслених головних героїв і немає того героїзму й самурайської відчуженості, які нам пропонує більшість подібних стрічок. Хоча, мабуть, героїзм має місце, тільки піднесений він з дещо несподіваного ракурсу.
Можна сказати, що творці запропонували нам альтернативне бачення й нестандартну розповідь військових подій, які мали місце в історії. Нолан створив експериментальну картину про війну, яка, судячи з її високого рейтингу, вдалася на славу.
Мовчання
Режисер Мартін Скорсезе (відомий нам як мінімум по «Вовкові з Уолл-Стріт», «Острову проклятих» і «Авіатору») роками мріяв про те, щоб зняти фільм за романом японського письменника Ендо Сюсаку «Мовчання». Мрії повинні збуватися і вже в січні минулого року (хоча світ його побачив місяцем раніше) у прокат вийшла довгоочікувана картина, яка, на жаль, не особливо удостоїлася уваги публіки і провалилася в прокаті. А даремно.
Як то кажуть, не блокбастерами єдиними! Сучасний кінематограф й без того переповнений високобюджетними фільмами, велика частина з яких просто дорого обходиться інвесторам, видовищна й без претензії на глибину сюжету. «Мовчання» ж можна назвати гідною противагою.
Фільм виглядає досить екзотично, адже історія розповідає нам про середньовічну Японію, показує нам її життя зсередини з усіма її особливостями і властивим консерватизмом.
Незважаючи на те, що основа сюжету крутиться навколо двох ченців-єзуїтів, які припливли до Японії з метою пошуку свого «колеги» і проповідування християнства «дітям Мікадо», не можна сказати, що сам фільм про релігію. І навіть не про історію.
У «Мовчанні» зачіпаються питання більш глибокі й більш особисті. Ті питання, які рано чи пізно виникають у кожному з нас. У цілому, картина вийшла філософської і навіть кілька медитативної, тому можна сказати, що ця історія з папки «не для усіх». Але, однозначно, сильна й зачіпає багатьох.
Диво-жінка
Недарома до нашого списку потрапив ще один фільм про супергероїв. Точніше, про супергероїню. Можна припустити, що картина стала «надією року» для шанувальників всесвіту DC, адже останні кілька фільмів франшизи (включаючи «Загін самогубців» і «Бетмен проти Супермена») принесли лише разчарування.
Якщо основна маса фільмів за коміксами DC досить похмура й театральна, то історія про амазонку Діану, яка змушена покинути свій рідний острів і стати на варту усього людства, вийшла більш легкою й невимушеною. Але при цьому не позбавленою й екшену, за який ми так любимо подібні фільми.
Амбіційність та щирість головної героїні, роль якої виконує Галь Гадот, не можуть не підкупити, а доречний гумор розбавляє низку відважних битв і міркування лиходіїв на тему захоплення світу. До речі, картина вже визнана, як найуспішніший фільм про супергероя-жінку. Можливо, багато в чому завдяки тому, що режисером виступила теж жінка (Петті Дженкінс).
Після успіху «Чудо-жінки», ми не можемо не чекати від Warner Bros. утримування як мінімум тієї ж планки. А то й вище.
Валеріан і місто тисячі планет
«Валеріана» можна назвати одним із найдорожчих неголлівудський фільмів року. Ідея екранізувати свої улюблені комікси («Валеріан і Лорелін») прийшла в голову Люку Бессону ще понад 20 років тому, коли він приступив до роботи над «П’ятий елемент». Але недосконалість графіки на той момент і складність створення принципово нового космічного світу завела його у глухий кут.
Вихід у світ «Аватара» Джеймса Кемерона показала, що технології вже готові до створення амбітних і графічно складних картин, що й дало зелене світло Бессону для втілення свого задуму.
Незважаючи на те, що фільм отримав неоднозначну реакцію публіки за «прогалини» у ході розповіді й на те, що для деяких підбір акторів став незрозумілою загадкою, фільм не можна звинуватити у слабкій деталізації і поганому опрацюванні самого фантастичного світу. Картина вийшла видовищною й запам’ятовується, із фірмовими бессонівськими фішками й тонким французьким гумором.
Воно
Для фанатів «короля жахів» Стівена Кінга 2017 рік був по-справжньому врожайним. Екранізації удостоїлися одразу три його книги – «Гра Джеральда», «Темна вежа» і «Воно». Але саме останній фільм став своєрідною «моторошної сенсацією року».
Мало того, що картині вдалося обійти за якістю й атмосферністю перший фільм 1990 року (спасибі технологіям, що зробили великий крок уперед, і відмінній режисерській роботі), так стрічка ще й стала найуспішнішою у своєму жанрі. І це не дивлячись на те, що створити касовий фільм жахів із позначкою «18+», а разом з тим і якісну екранізацію Кінга – завдання не з легких.
До речі, з моменту першої екранізації історії про демонічного клоуна Пеннівайза пройшло рівно 27 років. І це неспроста, адже за книгою злісне створіння прокидається саме раз на 27 років і наводить жах у маленькому містечку Деррі.
Ла Ла Ленд
Багато хто називає цей душевний мюзикл фільмом року. І не тільки через те, що він став одним із найбільш щедро обдарованих золотими статуетками (6 Оскарів, на секундочку!), А й значною мірою завдяки тому, що сучасному кінематографу часто не вистачає такого роду стрічок.
У «Ла Ла Ленд» знаходять паралелі зі «Ті, що співають під дощем» і «Шербурзькі парасольки», критики ж пророкували йому провал, тому що мюзикл – жанр дуже специфічний і розрахований на вузьку аудиторію. Але Дем’єн Шазелл (режисер і сценарист картини) виклався на повну, наділивши фільм цікавою і життєвою історією про двох різних, але цілеспрямованих молодих людей, приголомшливими танцювальними номерами й захоплюючою музикою.
У фільмі є місце мріям і суворій реальності, яка часто нас «приземляє» найбезцеремоннішим чином, любові й розставання, боротьбі за свою мрію і розчарування в ній. Акторський професіоналізм Райана Гослінга та Емми Стоун зміг передати глядачеві ту атмосферу, яку в неї вкладав Шазелл. У ньому однозначно є щось ностальгічне й чіпляюче за живе.
Кінцівка у фільмі теж стала певною несподіванкою. Очікуючи побачити щасливий фінал, надії глядача розбилися об більш життєвий результат усієї історії, що теж додало балів «Ла Ла Лендові». Якщо Ви ще не подивилися цю картину, дуже рекомендуємо заповнити цю прогалину.
Зоряні війни: Останні джедаї
Давним-давно в далекій-далекій галактиці…
Восьма частина легендарної саги про джедаїв, принцес і «зіркові баталії» очікувалася світом із надією й певним побоюванням. З одного боку, є прихильники «старої гвардії», які вважають еталоном франшизи п’яту частину («Імперія завдає удару у відповідь») і не згодні миритися з новим баченням режисерів і сценаристів, знаходячи його занадто відстороненим від первісної ідеї.
З іншого ж боку, кожен новий фільм виглядає усе більш захоплююче й розкриває вже давно відомих нам персонажів з інших сторін, висвітлюючи досі невідоме минуле, що радує багатьох шанувальників цього всесвіту.
Зрозуміло, наділяти кожну частину саги витіюватими поворотами сюжету досить складно. Але завдяки тому, що Райан Джонсон відійшов від канонічного оповідання «Зоряних воєн», йому вдалося привнести родзинку в «Останніх джедаїв», зробити фільм яскравіше та цікавіше того ж минулорічного «Ізгоя один».
Додамо до цього більш насичений сюжет, видовищні битви між героями, таку улюблену й очікувану панораму з видом на відкритий космос, планети й космічні кораблі, і перед нами постає відмінне продовження легендарної космічної саги!
Резюме
Як ми бачимо, минулий рік відзначився великою кількістю цікавого та яскравого кіно, будь то вже відомі нам франшизи або принципово нові кінострічки. Метри кіноіндустрії навіть із цілком банальних і передбачуваних стрічок змогли порадувати нас чимось новеньким і незабутнім. Очікуємо від нового 2018 року не меншої якості та різноманітності!
Розкажіть нам у коментарях, які фільми Ви вважаєте найбільш вдалими й самими гідними. Чим би Ви доповнили наш список?
