Шанувальники «поттеріани» два роки перебували в очікуванні продовження історії про магічні справи давно минулих днів. А й справді – серія книг, так само як і кінофраншиза про Гаррі Поттера, залишила незгладимий слід у нашій пам’яті, ставши прообразом гарної та атмосферної казки. При цьому казка «накрила» (у хорошому розумінні цього слова) не тільки дітей і підлітків, а й старше покоління.
Коли кілька років тому пройшла чутка, що ще одна франшиза авторства Джоан Роулінг удостоїться екранізації, фанати «оригінальної» історії з нетерпінням потирали руки. Проте, перша частина «Фантастичних звірів» виявилася досить спірною. Навіть незважаючи на цікавий акторський склад, кістяк якого утворили Едді Редмейн, Езра Міллер, Колін Фаррелл і Джонні Депп як вишеньки на торті.
Другу частину чекали з хвилюванням і настороженістю. І, як показала практика, побоювання були не марними. Ні, дещо у Девіда Єйтса вийшло чудово. Наприклад, самі чарівні звірі й гарні спецефекти, які повсюдно розкидані по картині. Але є ряд відвертих косяків, які зводять усю передбачувану принадність нанівець. Пропонуємо вам трохи відкрити завісу таємниці (без спойлерів, звичайно ж!) перед відвіданням кіно.
Декілька слів про сюжет
«Що тут коїться?!» – це перше питання, яке виникає в голові після виходу з кінотеатру. За останні 2 години з хвостиком глядач отримує такий обсяг інформації, що перетравлювати її ще доведеться якийсь час. Тут змішалося все – мелодрама й любовні сюжетні лінії, магія, флешбеки, Хогвартс, і, звичайно ж, добротна графіка. Але почнемо по черзі.
Як ми пам’ятаємо з минулої частини, чарівник і за сумісництвом зоолог Ньют Скамандер разом зі своїми новоспеченими друзями (сестрами Тіною та Куїнні Голдштейн, а також маглом Якобом Ковальські) брав участь у затриманні вкрай небезпечного злочинця Геллерта Гріндевальда. І другий фільм якраз починається з його втечі. Причому дуже ефектного – з польотом на екіпажі, запряженим фестралами (такі скелетоподібні коні з крилами), і використанням оборотного зілля.
Персонаж Деппа отримав достатньо часу, щоб розкритися. Хтось називає його гру геніальною, але я б сказала, що головний антагоніст вийшов просто добре. Порівняно з Волан-де-Мортом, Гріндевальд має більшу харизму й за ним дійсно цікаво спостерігати. Він прагне до якоїсь «високої мети»: зробити всіх, хто володіє магією, людьми першого сорту, а не-магів – просто поневолити (щось подібне в Німеччині 30-х років уже відбувалося). Щоправда, так само, як і Той-чиє-ім’я-не можна-називати, із засобами досягнення не сильно переймається – місцями у фільмі запалюються зелені спалахи «Авада Кедавра».
Але за ходом перегляду сюжет починає обростати величезною кількістю побічних ліній, які перенасичують, а іноді й дуже плутають, глядача. Деякі моменти при цьому є дуже вже очевидними. Крім цього, друга частина «Фантастичних звірів» щедро приправлена драмою, яка періодично намагається видавити з глядача сльозу. Щось в ній є від останніх фільмів про Гаррі Поттера. Хоча гумор теж знайшов своє місце – у стриманому роулінговському стилі.
Дамблдор у виконанні Джуда Лоу вийшов під стать головному антагоністу. Чарівник середніх років вже тоді мав вагу в магічному середовищі. Своєю могутністю він вселяв страх і ненависть негідникам (мова не про Гріндевальда особисто – їх взаємини з Даблдором виявляються куди складнішими), але через любов до обхідних шляхах (іноді не зовсім законних) вже тоді був у контрі з Міністерством магії. Такий собі сірий кардинал, поки ще без довгої бороди та окулярів-півмісяців. Власне, саме через Дамблдора Скамандер був втягнутий у боротьбу зі вселенським злом у Парижі. До речі, приємним бонусом для шанувальників Гаррі Поттера стане Хогвартс, який мигцем фігурує в історії.
З Ньютом Скамандером ми познайомилися ще в першій частині та будь-яких метаморфоз у другій з ним не сталося. Як і раніше розчулює (але іноді починає напружувати) його сором’язливість і боязкість, яка в критичні моменти майстерно перевтілюється на рішучість і дію. Кумедний коктейль. Але в другій картині у нас є можливість познайомитися з магозоологом ближче. Нарешті стає зрозуміло, хто така Літа Лестранж (це її портрет помітила Куїнні, коли вони всі перебували у валізі Скамандера в першому фільмі). Крім цього в історії з’являється брат Ньюта – Тесей, з яким у них досить напружені відносини.
Не будемо вдаватися в подробиці, щоб ненароком не бовтнути зайвого, але персонажів, порівняно з першим фільмом, стало значно більше. І поява кожного новачка (за сюжетом або у флешбеках) робить історію зім’ятішою та уривчастою. Можливо, через це розповідь стрибає з однієї сюжетної гілки на іншу, частину з яких можна було б з чистим сумлінням вирізати й від цього б ніхто не постраждав. Від себе зазначу, що після півтори години насичених подій мимоволі поглядаєш на годинник.
А ось за що хочеться похвалити всю історію в цілому, так це за правильно обрану епоху. 20-30-ті роки – це час не тільки реабілітації після Першої Світової, але й стильних костюмів, гарної музики та автомобілів, які ми сьогодні називаємо «ретро». На цьому тлі події, що розгортаються в магічному світі, виходять досить елегантними.
Про що говорить назва сиквела?
Фільм отримав назву «Фантастичні звірі: Злочини Гріндевальда». Але давайте подивимося, скільки насправді в ньому перших та других? Отже, екранного часу безпосередньо у магічних створінь зовсім небагато, але кожна їх поява – це потрапляння в десятку. Серед знайомих в історії знайшлося місце для лукотруса та нюхлера, які зіграли досить важливі ролі в перебігу подій. А до вже відомих нам за першим фільму істотам приєднався ще один – колоритний китайський драконокіт. Він, звичайно, став зіркою картини. Але тут краще один раз побачити, як то кажуть.
Продовження у вигляді словосполучення «Злочини Гріндевальда» давали зрозуміти, що фільм хоча б частково торкнеться його минулих безчинств. Але конкретики насправді не багато. Так, усі знають, що Гріндевальд – злочинець міжнародного масштабу, але що саме охрестило його таким залишається за кадром. Це залишає місце для роздумів, і, можливо, у подальших частинах ми дізнаємося про нього більше.
Загалом, назва слабо характеризує події, що відбуваються у фільмі. З таким же успіхом його можна було охрестити чимось на зразок «Место встречи изменить нельзя» або «З Парижа з любов’ю». Інформативність від цього слабо постраждає.
Чи є інтрига?
Незважаючи на зжужмленість оповідання, сюрпризів у картині предостатньо. Більшість з них стали відмінним доробком для продовження історії. Як вже казали вище, фільм істотно затягнули, а найінтригуючі моменти концентратом видали в останні 20-30 хвилин. Тут ненароком згадується «Бетмен проти Супермена», який постраждав від такого ж розподілу подій.
Кінцівка стала настільки несподіваною, що вже з нетерпінням чекаєш 2020 року, коли на екрани вийде продовження. Саме вона реабілітувала в моїх очах низку строкатих сцен, від яких до середини фільму вже відверто втомлюєшся. Так що за апофеоз – п’ять балів.
Резюме
Як би ми не чекали тієї теплоти й душевності, яка була в «Гаррі Поттера», «Звірі» – це принципово інша історія, вік аудиторії якої змістився в бік збільшення років на 10. Це теж гарна та самобутня казка, але призначена більше для страшого глядача. Можливо, навіть для тих, хто ріс на історії (а може й разом з самою історією) про хлопчика, який вижив. Не можна не відзначити той факт, що картинка дійсно вийшла гарною та видовищною. З сюжетом, щоправда, перемудрили, але несподівана кінцівка рятує становище.
Якщо ви не є шанувальником творчості Джоан Роулінг чи не бачили «Фантастичні звірі та де їх шукати», то фільм навряд чи вас зачепить. Не знаючи передісторії, важко зрозуміти, що за події тут розгортаються.
Але все ж після перегляду виникають двоякі почуття. Або засунути всю цю франшизу на дальню полицю й переглянути за один раз уже в 2024 році, коли всі 5 частин будуть зняті, або читати книги. Особисто я поки схиляюся до другого варіанту.
