Учені розгадали таємницю рецепту муміфікації

Вивчаючи мумію з Єгипетського музею в Турині, учені виявили оригінальний давньоєгипетський рецепт бальзамування, який спочатку використовувався для збереження органів.

Серія судово-хімічних випробувань, проведених на мумії, вік якої датується 3700-3500 рр. до н. е., допомогла розкрити секрет рецепта бальзамування й підтвердила, що рецептура була розроблена набагато раніше та використовувалася ширше, ніж вважалося раніше.

Висновки вчених були опубліковані в Журналі археологічної науки (Journal of Archaeological Science).

Доктор Стівен Баклі (Stephen Buckley), археолог з Йоркського університету, разом зі своїми колегами отримав чіткий хімічний відбиток кожного інгредієнта.

Отже, в основному рецепті присутні:

• рослинне масло – можливо, кунжутне
• бальзамоподібна витяжка з верхньої частини рослини або кореневий екстракт, можливо, очерету
• рослинний сік – натуральний цукор, який, можливо, був витягнутий з акації
• смола хвойного дерева, судячи з усього, соснова. При змішуванні з маслом ця смола надавала б йому антибактеріальні властивості, захищаючи тіло від розкладання

«До сих пір ми не мали мумію доісторичного періоду, яка б дала нам, за допомогою хімічного аналізу, початок того, що стане знаковим в історії муміфікації», – сказав доктор Баклі.

Стівен Баклі почав шукати рецепт бальзамічного складу кілька років тому, коли він і його команда отримали й проаналізували хімічні зразки з єгипетського текстилю, який використовувався для обгортання мумій. Цей текстиль є частиною єгипетської колекції у Музеї Болтона на півночі Англії.

Зразки, взяті для дослідження, датувалися віком близько 6 000 років. Вони були набагато старшими за ту тимчасову точку, яку до цього вважали початковою в історії бальзамування мумій.

«Муміфікація взагалі, імовірно, почалася близько 2600 до н. е. – за часів, коли будувалася Велика піраміда», – сказав доктор Баклі.

«Але ми помітили, що існують явні докази того, що збереження тіла почалося набагато раніше цього тимчасового періоду».

Це відкриття привело команду до доісторичної мумії у музейній колекції Турина. Вона ніколи не піддавався ніяким процедурам з консервації, тому представилася унікальна можливість вивчити не забрудненну хімією, давньоєгипетську мумію.

Доктор Яна Джонс (Jana Jones), єгиптолог та експерт з давньоєгипетських методів поховання в Університеті Маккуорі в Сіднеї, сказала: «Вивчення тіла з Турина вносить важливий внесок в наші обмежені знання про доісторичний періоді, додатково розкриваючи інформацію про ранні методи муміфікації, а також надало життєво важливу й нову інформацію про цю мумії.

Об’єднавши хімічний аналіз з візуальним дослідженням тіла, генетичними дослідженнями, радіовуглецевим аналізом і мікроскопічним аналізом тропічних бинтів, ми з’ясували, що цей ритуальний процес муміфікації мав місце десь близько 3600 р. до нашої ери. На момент муміфікації чоловікові було від 20 до 30 років».

Це відкриття говорить про те, що історія Єгипту має давніші й багаті коріння, ніж вважалося раніше. І те, що цим рецептом користувалися для муміфікації фараонів говорить про те, що «у нас є свого роду пан-єгипетська ідентичність задовго до утворення першої національної держави у світі 3100 р. до нашої ери».

Також відкриття дає нам уявлення про те, як еволюціонував і вдосконалювався рецепт антибактеріального бальзамування, який захищав і зберігав мертвих.

Бальзамування було всього лише одним із кроків у ретельному процесі збереження тіла. Ключовими етапами муміфікації були:

• Видалення головного мозку – можливо, за допомогою процесу «збивання» або шматочками через маленький отвір в основі мозку
• Видалення внутрішніх органів (через маленькі надрізи на тілі)
• Висушування тіла шляхом поміщення його в натуральну сіль
• Покриття тіла бальзамуючим розчином для знищення бактерій і його герметизації
• Обгортання тіла ганчірковими бинтами, які були просякнуті смолами або бітумом (на пізніх етапах існування Стародавнього Єгипту)

Також доктор Стівен Баклі додав: «Життя після смерті для єгиптян було просто продовженням життя, але для нього потрібно було зберегти тіло, щоб дух мав вмістилище для проживання».