Якими фільмами запам’ятався нам 2019 рік? Погодьтеся, що в ці 365 днів кінематограф нас радував дійсно якісними картинами, багато з яких поповнили список фаворитів і напевно в майбутньому будуть неодноразово переглядатися. Давайте підіб’ємо підсумки року та згадаємо найвдаліше кіно, яке з шумом прогриміло в наших кінотеатрах.
Призових місць тут не буде, зате буде список рейтингових фільмів, які гідно оцінені й критиками, і глядачами. Усі картини різнопланові – від касових блокбастерів до трилерів, що тримають в напрузі, і соціальних драм. Але кожна з них варта уваги і, звичайно ж, перегляду.
Зміст
Тодд Філліпс у своїй гучній картині про Джокера зміг довести, що фільм, який заснований на «дитячих» коміксах, може бути зовсім не дитячим. Супергеройські блокбастери самі собою як жанр непогані, але вони гранично передбачувані і, давайте будемо відверті, одноманітні. Ані про «Джокера», ані про саму персону Джокера цього точно не скажеш.
У цьому випадку важко не відзначити блискучу гру Хоакіна Фенікса та його в якійсь мірі демонічний сміх, який чудово відображає образ антигероя (або все-таки героя – тут вже як подивитися). Відмінно передана атмосфера потворного Готема, дивлячись на який згадуються рядки Данте «Залиш надію, всяк, хто сюди входить», і копітка робота над сценарієм, який розпалює й стискає події, як пружину, готуючи глядача до неминучого вибуху, тільки підливають оливи у вогонь. На виході вийшов першокласний драматичний трилер, якому пророкують топові номінації на «Оскар» – від «Кращого фільму» до «Кращого актора». І, до речі, «Джокер» став найкомерційно успішним фільмом із рейтингом R, що залишив позаду «Дедпула» і «Воно» – збори по всьому світу перевалили за $1 млрд.
Сімейна трагікомедія Ноа Баумбака вийшла з одного боку милою й доброю, а з іншого – реальною та жорсткою. Коли ідеальна на вигляд сім’я, яка згуртована спільною справою та любов’ю до 8-річного сина, переживає розлучення – це сумно, але життєво. А коли в розставання двох дорослих людей, що кохають, як і раніше, втручається груба судова система, вона перетворює їх на заклятих ворогів. І доводити свою любов до дитини вони будуть до останньої краплі крові. І останнього цента.
За Скарлетт Йоханссон закріпилося амплуа сильної і незалежної жінки-бійця, яка не відрізняється особливою емоційністю, але при цьому ефектно розмахує ногами, укладаючи ворогів штабелями. Але в ролі волелюбної дружини, матері й за сумісництвом актриси, вона виглядає органічно та чесно. Тому Станіславський сказав би: «Вірю». Адам Драйвер, актор ширшого спектра, анітрохи не поступається своїй екранній дружині – його гра теж на висоті. Критики вельми об’єктивно хвалять картину. До того ж вона вже зібрала безліч почесних кінопремій і подейкують, що фільм позмагається за «Оскар» у великій кількості номінацій.
Класичні детективні історії, які колись були так популярні, сьогодні майже повністю перекочували у формат «малого кіно» – серіалів. А на великому екрані побачити детектив зараз – завдання не з простих. Але Райан Джонсон зробив ставку на цей жанр, приправивши його комедією, драмою та елементами трилера, і, здається, повністю реабілітувався після шквалу критики його «Останніх джедаїв».
У будь-якому детективі обов’язково повинна бути жертва й вбивця, якого сищик намагається відшукати в численному списку підозрюваних. Усе це у фільмі Джонсона є. Тільки жертва, яка нехай і спочила, продовжує смикати за ниточки навіть після своєї смерті, зводячи з розуму своїх домочадців. Останні теж хороші – у кожного свій скелет у шафі й мотив для вбивства є в кожного. Приватний детектив, якого на екрані майстерно втілив Деніел Крейг, вийшов настільки характерним, що відсутність продовження Джонсону навряд чи можна буде спустити з рук. Загалом, шанувальники жанру оцінили.
Нам, європейцям, часом не зрозуміти тонкої азіатської натури. І корейський, і японський кінематограф часто використовує витіюваті метафори та майже ніколи не говорить у лоб, через що глядачі «необізнаного» світу часто сприймають такі фільми більше як арт-хаус або, у крайньому разі, як авторське незалежне кіно. Але режисерові Пон Джун-хо вдалося зняти таку історію, яка «говорить» всіма мовами та яка, уперше в історії корейського кіно, удостоїлася найвищої нагороди Каннського фестивалю – Золотої пальмової гілки. До речі, минулого року Гран-прі фестивалю дістався японцям – тоді перемогу здобули «Магазинні злодюжки» Хірокадзу Корееда зі схожою тематикою, але іншою подачею. Збіг?
Головна тема фільму кружляє навколо соціальної нерівності й того, на що готові піти представники нижчих верств суспільства, щоб вирішити свої фінансові труднощі. При цьому й заможніший стан теж представляється нам не з кращого боку – вони не перетруджуються й перекладають свої турботи на інших за певну винагороду. Але, як ми знаємо, спроба швидко й «безболісно» вирішити одні проблеми завжди породжує інші. Пон Джун-хо майстерно грає на контрасті та підносить це блюдо в гіпертрофованому вигляді, натякаючи на те, як виглядає сучасне суспільство, яке загрузло в споживанні. І хто на кому насправді паразитує – потрібно ще поміркувати.
У байопіку режисера Джеймса Менголда, який працював над «Найбільшим шоуменом» і «Логаном», зійшлися всі зірки – картина вийшла якісною та дуже надихає. У ній зібрані й чудова режисерська робота, і добротний сценарій, і відмінний акторський склад, кістяк якого утворює Крістіан Бейл і Метт Деймон, і щедрий бюджет, який лише трохи не дотягує до позначки в $100 млн.
Оригінальна назва фільму – «Ford v Ferrari» – краще його характеризує. Однак стрічка не стільки про протистояння двох автомобільних гігантів, скільки про двох хлопців, які живуть своєю справою. Про те, як, маючи пристрасть і непереборну віру, можна зробити неможливе. Про те, наскільки важливий азарт і бійцівський дух на шляху до мети. Про те, що таке дружба та взаєморозуміння, нехай і не завжди в тому вигляді, в якому їх хотілося б бачити. Приправимо це ностальгічною атмосферою 60-х і крутими спортивними ретро-машинами й на виході отримаємо стильний і захоплюючий фільм, який гідний місця в списку кращих картин року.
Щороку в прокаті з’являється добра кіпа фільмів про пригоди супергероїв. Ми вже до цього звикли, так само як і звикли за замовчуванням хвалити Marvel і лаяти DC. Однак останніми роками тенденція змінюється, і навіть великий і жахливий Marvel довів, що може знімати добірний прохідняк. Згадаймо тільки його «Темного Фенікса» і «Капітана Марвел», які вийшли зім’ятими та невиразними, навіть незважаючи на пристойний бюджет і «дорогих» акторів. Але ось кінець франшизи «Месників» лаяти не хочеться.
Блокбастер можна звинуватити в затягнутості, перенасиченості й помітному перегині в бік драми. Але, врешті-решт, це завершення історії, за якою ми спостерігали з 2008 року, тут і сльозу-другу не гріх пустити. Загалом, «Фінал» вийшов масштабним, видовищним, місцями не дуже логічним, але досить емоційним – таким, яким ми й очікували його побачити. А Стен Лі напевно б пишався тим, що його справа живе й навіть посунула з п’єдесталу найкасовішихкартин роботи Джеймса Кемерона – “Титанік” і “Аватара”.
Остання серія «Абатства Даунтон», найобговорюванішого критиками серіалу, вийшла ще 4 роки тому. Для тих, кому сподобалася оригінальна історія, новина про вихід повнометражного фільму із збереженим акторським складом (враховуючи неповторну Меггі Сміт) стала приємним сюрпризом. Значить, є ще один привід зануритися в атмосферу британської аристократії з усіма її тайнощами, тонким гумором, чудовим антуражем та епохи, яка назавжди канула в Лету.
Сценарій досить непоганий, однак кінцівка вийшла дещо сентиментальною. На тлі серіалу, де знаходилося місце трагізму, фільм виглядає досить рафінованим, але не менш стильним й атмосферним. Через стиснений хронометраж постраждав і стиль оповіді – замість мірного похитування сценаристи вихором пронеслись основними ниткам сюжету, намагаючись швидше дістатися до тих моментів, в яких відбуваються значні події у долі героїв. Але навіть незважаючи на це картина виглядає цілісною та якось по домашньому затишною. Таке кіно зараз знімають вкрай мало, тому аналогічні фільми просто на вагу золота.
Вихід кожного нового фільму Квентіна Тарантіно – це ціла подія у світі кінематографа. Багато хто чекає (одні – з палаючими очима, а інші – зі скепсисом), що режисер викине на цього разу. І кожен раз йому вдається придумати щось таке, що на дві з половиною години (а менший хронометраж – це якось не по-тарантинівськи) приковує погляд до екрана.
Хоч ця картина й заснована на реальних подіях, в яких переплітається історія згасання «старої школи» Голлівуду та сумнозвісна справу про «Родину» Чарлі Менсона, але наносний реалізм, що відбувається, часто веде нас у сюрреалістичні роздуми режисера «А що було б, якщо…». Мірне оповідання фільму, від якого в другій половині вже не чекаєш особливого підступу, до кінцівки досягає апогею та безцеремонно виводить глядача з рівноваги. Знаючи, як відбувалися події наприкінці 60-х насправді, дуже дивуєшся тому, як Тарантіно перекрутив все з ніг на голову. Леонардо ДіКапріо та Бред Пітт відмінно впоралися зі своїми ролями, хоча на сьогоднішній день всі лаври дістались пітбулю – на Каннському кінофестивалі фільм удостоївся лише «Премії пальмової собаки». Але це не заважає «Одного разу в… Голлівуді» потрапити до списків найзнаковіших фільмів року.
У франшизи Джорджа Лукаса є як армія фанатів, так і майже рівнозначна армія хейтерів. Щодо останніх, то тут теж є поділ на два основні табори: одні не злюбили історію про далеку-далеку Галактику із самого початку, інші порахували провальною останню трилогію. Що ж, не будемо сперечатися – у кожного своя думка. Ось тільки франшиза як жила своїм бурхливим космічним життям, так і живе, і жити буде. І епоха Скайуокерів, яка офіційно завершилася з виходом дев’ятого фільму – це для неї не межа. Успіх «Мандалорця»та анонс наступної трилогії, яка стартує у 2022 році, але вже з іншими персонажами, тому підтвердження.
Більше 40 років світ спостерігав за протистоянням Імперії та Опору. Від завершення цього багаторічного конфлікту зі змінними успіхами кожної зі сторін чекали багато чого. І багато в чому очікування виправдалися – у картині встигли віддати шану усім учасникам ще оригінальної трилогії, враховуючи Керрі Фішер, якої не стало наприкінці 2016 року. Творці встигли відкрити глядачеві нові нюанси історії, додати ще одну важливу інтригу, яка не поступається тій, яка криється у фразі «Люк, я твій батько», та ефектно закрити всі сюжетні лінії. Безумовно, діри в сценарії є, а сам хід розповіді настільки стрімкий, що не завжди встигаєш оцінити те, що відбувається, як подієво все вже побігло далі. Але це було ефектно, видовищно та дуже символічно.
«Гру в хованки» важко розцінювати як хоррор у класичному його розумінні. Імовірніше, це гостросюжетний трилер з елементами комедії, трешу й абсурду. Але подача цікава – фільм динамічний, а сюжет, який здається досить передбачуваним і навіть якоюсь мірою банальним, виявляється не таким вже й простим. Сімейні цінності тут грають ключову роль, однак піднесені в найбезсторонньому та фанатичному світлі, представляючи собою головного антагоніста картини.
Незважаючи на те, що фільм Меттью Беттінеллі й Тайлера Джиллетта не мав значного бюджету, зоряного акторського складу або хоча б іменитих творців, йому вдається зачепити увагу глядача ще на початку й не відпускати її до фінальних титрів. І не відзначити колосальну режисерську роботу та цікавий коктейль з різних жанрів було б якось несправедливо. Так, таке кіно не претендує на серйозні кінопремії, але однозначно вибивається із загальної маси низькобюджетних «страшилок». Справжнє незалежне кіно, яке розраховане на досить широке коло глядачів.
Звичайно, це не всі круті картини цього року. Але, на наш погляд, одні з найгідніших. Поділіться з нами в коментарях, як виглядає ваш ТОП-10 фільмів 2019.
Беріть участь у розіграші смартфона Samsung Galaxy S25 FE 5G 8/128GB JETBLACKУмови розіграшу:Розіграш діє з 04.09.2025 р. по 12.09.2025 р.…
Бери участь у розіграші ігрової клавіатури Logitech G15 Lightspeed TKL (більше…)
Вибір між двома крутими флагманами — це складний компроміс, проте справа, як завжди, в деталях. Смартфони Pixel відомі передовими камерами,…
Бери участь у розіграші сольової гвинтівки для полювання на комах Bug-A-Salt 3.0 (більше…)
Бери участь у розіграші механічної клавіатури HATOR Rockfall 3 Mecha та ігрової миши HATOR Quasar 3 ULTRA – легка, швидка та…
Ось нарешті знайшовся вільний вечір, ви зручно розташувалися на дивані та готові відпочити, але потім годинами гортаєте стрічки кіносервісів і…
