Довгоочікувана прем’єра «Аквамена» учора успішно відгриміла в усіх кінотеатрах. І можна зітхнути спокійно – не все так похмуро, як ми з побоюванням могли собі уявити на основі попередніх DC-шних провалів. Ще на стадії пре-продакшну проект обростав купою чуток і домислів як фанатів, так і хейтерів. Дещо збулося, а щось і стало сюрпризом. Давайте подивимося, що ж вийшло у Джеймса Вана й чи вдалося «Аквамену» зайняти почесне місце в списку вдалих фільмів, знятих на основі коміксів.
Зміст
Трохи про режисерську працю
На плечі «Аквамена», як справжнього атланта, була покладена місія реабілітувати в очах глядача кіновсесвіт DC, який придбав плачевну тенденцію щорічно клепати посередні супергеройський бойовики. Щоправда, до Нолана це ніякого відношення не має – він впорався з екранізаціями «Бетмена» настільки добре, що вони стали просто канонічними. Його роботи не йдуть у порівняння ні з якими іншими спробами режисерів зняти хоч щось більш-менш легкотравне. На жаль.
У коміксних епопеях Джеймс Ван – людина абсолютно нова. Раніше він був відомий тільки вмінням створювати досить-таки якісні хоррори, які переростали в цілі франшизи. Тут вам і «Пила», і «Астрал», і «Прокляття». Хоча й сьомий «Форсаж» теж багато в чому зобов’язаний своїм успіхом роботі малазійського режисера. Чи жарт – «Форсаж 7» зайняв сьому сходинку (символічно, так?) у списку найкасовіших картин у кінематографі.
Проте, Вану вдалося створити щось несхоже на попередні фільми, зняті в рамках розширеного кіновсесвіту DC. Окремих похвал гідна й операторська робота. Складається враження, що в цій категорії (як мінімум у цій) фільм потягається за «Оскар» у 2019-му.
Якщо абстрагуватися від того факту, що Аквамен усе-таки зглянувся до нас зі сторінок коміксів, то перед нами постає дуже недурне фентезі з цікаво промальованим світом і досить характерними персонажами.
Промальовування персонажів
Почнемо з самого Артура Каррі. Ще в «Лізі справедливості», коли нас тільки знайомили з персонажем Аквамена, харизматичному гавайцеві Джейсону Момоа вдалося підкорити рівною мірою як жіночі, так і чоловічі серця. Ще тоді він став на противагу основним супергероям DC. У ньому немає цього пафосу та похмурості, до яких ми вже встигли звикнути в попередніх екранізаціях. Простий хлопець, який не любить усе ускладнювати й не лізе в політику (нехай і підводну) без великої необхідності. Була б його воля, він би й далі собі жив на суші, зрідка рятуючи тих, хто потрапив у біду, і надирав місце трохи нижче спини поганим хлопцям. Але обставини змушують його не тільки розбиратися зі своїми сімейними проблемами, але й встановлювати справедливість у підводному світі. У цьому йому допомагає почуття гумору, кмітливі союзники та надздібності, успадковані від атлантів.
Образ Міри, втілений Ембер Херд, візуально відсилає нас до діснєєвської Аріель своєю вогненно-червоною шевелюрою. Міра теж принцеса, щоправда, без хвоста й з неабиякими здібностями воїна. І якоюсь мірою стратега. Те ж можна сказати й про матір Артура – Атланну. Тендітна й жіночна королева без жодних забобонів у критичний момент може взяти свій тризуб і постояти за себе. Ніколь Кідман у своєму новому амплуа виглядає дуже органічно, ніби-то за її спиною немає величезної фільмографії і цілого ряду почесних кінонагород.
Для Віллема Дефо «Аквамен» став не першим супергеройський фільмом у його практиці. Однак його роль наставника майбутнього Аквамена та радника короля занадто блякла на тлі того, яким яскравим у нього вийшов Зелений Гоблін в історії про Людину-Павука. Надто вже цей хлопець з самурайським хвостиком правильний і позитивний.
Якщо говорити про антагоністах, то тут усе ще гірше. Вони визначені з самого початку фільму й ніякої інтриги немає. Зведений брат Орм, хоч і переслідує цілком обґрунтовану мету, яка стала причиною його бажання йти на сушу війною, не викликає ані найменшого співпереживання. Цілком очікувано, що він зарозумілий та амбітний. А це значить, що далі за сюжетом протагоністу доведеться свого невгамовного братика «приземляти». Хотілося б тут провести паралель між взаємовідносинами Тора й Локі, але ні. Якщо Артур ще потягне на схожість зі скандинавським божеством з молотом, то Орм занадто далекий від образу хитрого «сірого кардинала». Одним словом – нудний хлопець.
Крім Орма в сюжет ввели й земного ворога Аквамена – Девіда Кейна, відомішого як Чорна Манта. І сенс його перебування в сюжеті взагалі залишається незрозумілим. Скажімо так, якби його не було, то сценарій сильно би не постраждав. Навіть заощадили б екранний час, який у «Аквамена» перевалює за 2 години. Хоча, можливо, він був потрібен тільки для того, щоб влаштувати епічний мордобій на Сицилії. Так, сцена вийшла знатна. А ось сам персонаж – ні про що.
Підводне царство та всі-всі-всі
Створений підводний світ гідний безлічі похвал. Не пошкодували у Warner Brothers ані сил, ані коштів на створення такого, що ще не показували в кіно раніше. Чого тільки варті ці підводні мегаполіси з цілком наземною ілюмінацією. У кінотеатрі так і хочеться натиснути на паузу і розглядати кожну деталь на зображенні.
Не менше вражають і жителі підводного світу. Крім самих атлантів, які візуально виглядають так само, як і звичайні Homo Sapiens, мигцем показують представників й інших рас. Легенда свідчить, що раніше світом правили 7 королівств, частина з яких безповоротно впала, а інша частина – живе на своїх територіях (читай – акваторіях). Деякі мешканці цих королівств виглядають кумедно, деякі – лякаюче, але в цілому картинка виходить дуже контрастною. Багато тут і представників фауни як і справжньої, так і фантастичною, яка відмінно доповнює морські глибини.
Тут, під мегатоннами води, іноді розгортаються зовсім неабиякі пристрасті. Апофеозом можна назвати сцену фінальної битви, яка дуже нагадує чи те «Зоряні війни», чи те бій в останніх «Месниках» на території Ваканди. А якщо говорити про наземні пригоди Артура та Міри, то прямі відсилання до «Індіани Джонс» теж мають місце. Хоча ці квести на суші непогано розбавляють кількість води на квадратному кадрі.
Звичайно, виникають питання з фізики вигаданого підводного світу. Під водою всі герої спілкуються так само, як і на суші. Тобто нікому товща води в комунікації не заважає. Спочатку це сильно ріже око, але потім втягуєшся в насичені події фільму, і цей явний недолік виходить з поля зору.
Порядок денний – чи варто дивитися?
Багато хто вважав, що зняти придатний фільм про супергероя, що знаходиться в настільки глибокому запасі, просто неможливо. У DC Comics завжди у фаворі була парочка персонажів, яку вони проштовхували в широкі маси рік за роком: кріптоніанец у червоно-синьому трико та хлопець у чорному плащі й масці з вушками. Аквамена часто називали одним з найнепотрібніших персонажів, які тільки існували в коміксах. А кількість жартів про нього у вузьких колах може конкурувати з анекдотами про блондинок. Але Джеймс Ван зробив хід морським конем, пішовши від зворотного.
«Аквамена», скоріше, можна назвати сімейною казкою-фентезі, у якій кожен знайде щось цікаве. Картина пронизана яскравими кадрами, які переливаються, як різнокольорові камінці на сонці. Тут є місце пригодам, зворушливим моментам (але без перебору й спроб викликати сльозу), ефектним мордобоям та епічним битвам. І приємний бонус у вигляді простого й нехитрого гумору, який розкиданий невеликими вкрапленнями по всьому фільму. Для шанувальників готичного та нуарного DC це, звичайно, сумнівне надбання. Але по суті «Аквамен» – це не супергеройське кіно. Тому сумніви в бік, і можна сміливо купувати квитки на найближчий сеанс. У кращому разі, дві з половиною години розваг вам забезпечені.
