Нова теорія виникнення Всесвіту

Історія теорії виникнення нашого Всесвіту, так звана теорія «Великого вибуху», веде свій початок з другої декади ХХ століття. Дана теорія широко поширена й має широке коло прихильників. Справедливості заради, варто відзначити, що поряд з цією теорією існує багато інших теорій виникнення Всесвіту.

Серед них, наприклад, модель Всесвіту Мілна та циклічна модель. Згідно з цими моделями, Всесвіт зазнає стрибкоподібні фази розширень і колапсів. Вчені невпинно продовжують кидати виклик теорії «Великого вибуху».

«Я вважаю, що «Великого вибуху» ніколи не було», – каже фізик Джуліан Сезар Сілва Невес, який працює науковим співробітником Інституту математики, статистики та наукових досліджень Університету Кампінас (IMECC-UNICAMP) у штаті Сан-Паулу, Бразилія.

У новому дослідженні, опублікованому в журналі General Relativity and Gravitation, Невес стверджує, що для народження Всесвіту не було необхідності в просторово-часовій сингулярності або, як ще її називають, «Великому вибусі». Замість того, щоб виникнути з нізвідки, наш Всесвіт, який розширюється, можливо, просто був у фазі колапсу (скорочення, стиснення).

Ця ідея веде своє коріння з теорії «Великого удару (стиснення)». У ній записано про те, що розширення Всесвіту з часом зміниться на стиснення, він колапсує і, врешті-решт, колапсує в сингулярність. Виходячи з цієї теорії, висловлюється припущення, що в результаті таких процесів можливе утворення «нескінченної послідовності Всесвітів».

Завдяки цим процесам створювалися б екстремально критичні температури і щільності, що призводило б до інверсії і «відкату», дозволяючи Всесвіту розширюватися.

«Щоб виміряти швидкість, з якою Всесвіт розширюється, у стандартній космології присутня модель «Великого вибуху», у ній використовується математична функція, яка залежить тільки від космологічного часу», – сказав Невес.

«Усунення сингулярності або «Великого Вибуху» повертає назад Всесвіт, який скаче, на теоретичну стадію космології».

«Відсутність сингулярності на початку простору-часу відкриває можливість того, що залишки попередньої фази стиснення змогли витримати фазові зміни й все ще можуть бути присутніми в триваючому розширенні Всесвіту».

На новий аргумент надихнула поведінка «звичайних чорних дір».

Ядро «чорної діри» стискається, перетворюючись у сингулярність, з неймовірною щільністю й гравітацією. Але Невес стверджує, що не сингулярність визначає «чорну діру», а «горизонт подій» або «мембрана», яка вказує на «точку неповернення». “За межами горизонту подій звичайної чорної діри, немає серйозних змін, але ось всередині зміни відбуваються дуже глибоко», – сказав Невес.

“Існує інший простір-час, який дозволяє уникнути сингулярності”.

Невес та його керівник – професор IMECC-UNICAMP Лаберто Вацкес Саа – розробили масштабний коефіцієнт, натхненні на це фізиком Джеймсом Бардином, який розглядав масу чорної діри не як постійну, а як щось, залежне від відстані до центру. Це змінило рішення загальних рівнянь теорії відносності «чорних дірок» і дало початок того, що називається “звичайною” чорною дірою.

“Регулярні чорні діри дозволяються, оскільки вони не порушують загальної теорії відносності”, – сказав Невес.

“Ця концепція не нова, і до неї часто зверталися в останні десятиліття”.

Дослідники використовували аналогічний підхід для усунення сингулярності. Невес каже, що гіпотеза може бути перевірена «шляхом пошуку слідів подій у фазі скорочення, які, можливо, залишилися у фазі розширення, яка триває».

Теорій багато, а правдива тільки одна. Тому будемо й далі стежити за науковими дослідженнями.