Уся увага в даний час зосереджена на Флориді, оскільки ми чекаємо дебюту Falcon Heavy, заявки SpaceX, яка претендує на звання «найпотужнішої ракети-носія на планеті». Але запуск ракети в черговий раз відкладається. Цього разу приводом для перенесення старту стало те, що усі державні структури США вирушили в неоплачувану відпустку. Така ситуація у США відбувається в тих випадках, коли американський уряд не може прийняти бюджет.
Але SpaceX не єдина приватна компанія, яка займається польотами в космос. У Силіконовій долині розташована компанія Rocket Lab. Вона так само, як і SpaceX, займається розробкою космічної техніки, але знаходиться на іншій чаші ваг: SpaceX Ілона Маска створює найпотужнішу ракету-носій на планеті, а Rocket Lab займається розробкою невеликих пускових установок.
Rocket Lab 21 січня 2018 року провела успішний запуск із пускового майданчика, розташованого на півострові Махія в Новій Зеландії, ракети-носія Electron.
Перший політ у травні минулого року був припинений через кілька хвилин після зльоту. А бездоганно виконаний запуск у неділю, 21.01.18, був яскравою демонстрацією того, що Rocket Lab тепер готова до комерційного обслуговування. І це не єдина компанія.
Сер Річард Бренсон створює недорогу ракету, що проходить через заключні етапи наземного тестування, перш ніж здійснювати свій перший старт.
Названа досить амбітно – LauncherOne, ця ракета-носій має розмір близько 21 метра. Для порівняння – довжина Falcon Heavy майже 70 метрів.
Вони планують провести перший політ LauncherOne у першій половині цього року і в даний час ракети-носії розташовуються на випробувальному стенді в Мохаві, штат Каліфорнія. Хоча більша частина двоступеневих ракет знаходиться в Лонг-Біч, у Каліфорнії. Там здійснюється їх виробництво й остаточне складання. Ракети «LauncherOne» використовують модифікований літак Boeing 747-400 під назвою Cosmic Girl у якості мобільного стартового майданчика, що дозволяє запускати їх над найщільнішою частиною атмосфери Землі.
Ракета призначена для виведення космічних апаратів вагою до 300-500 кг на навколоземну орбіту. Якщо аналітики праві, то в майбутньому будуть домінувати супутники в цьому класі й менше.
Паризькі аналітики з компанії Euroconsult вважають, що протягом наступного десятиліття буде потрібно більше 6 200 невеликих супутників, а LauncherOne, Electron та інші будуть змагатися в якості засобів їх доставки на орбіту.
Протягом багатьох років проект LauncherOne жив у тіні іншого космічного проекту сера Річарда – його туристичного ракетного літака Virgin Galactic. Але потім, у березні минулого року, LauncherOne був відряджений в окремий об’єкт із власним профілем компанії під назвою Virgin Orbit.
Вони займають будівлю в Лонг-Біч площею 16000 м² в штаті Каліфорнія, на околиці аеропорту Макдоннелл Дуглас.
Передбачається, що перша повністю зібрана ракета буде протестована протягом перших шести місяців цього року. В Лонг-Біч є можливість зробити 24 LauncherOnes за рік. Це дві місії на місяць.
Якщо прогнози про наближення хвилі малих супутників вірні, то цієї кількості, у 24 ракети-носія на рік, виявиться замало.
Для створення дуже перспективних космічних апаратів компактних розмірів найчастіше використовуються технології, відпрацьовані за допомогою побутової електроніки, наприклад, стільникових телефонів. Вони використовуються для ретрансляції телекомунікацій, отримання знімків спостереження Землі та збору метеорологічних даних. І для них потрібні відповідні носії.
Саме ця очікувана битва викликала бурю нових, невеликих концепцій ракет. Назвати точну кількість маленьких ракетних проектів, які активно розвиваються, складно, але це, безумовно, буде число в десятках.
Зрозуміло, вони не усі будуть результативні. І давно створені аерокосмічні компанії з їх більшими можливостями зобов’язані реагувати. І вони реагують.
Наприклад, зараз звичайним явищем вважається те, що великі ракети після того, як вони скинули основне корисне навантаження на орбіту, випускають невеликі супутники. Але Вілл Померанц, віце-президент Virgin Orbit за спеціальними проектами, каже, що новий клас компаній із ракетами малої потужності більше не готовий грати другу скрипку.
«Прямо зараз, якщо у вас вже є супутник, і у вас є гроші, щоб купити старт, вам усе одно доведеться чекати 24 місяці, щоб вивести супутник на орбіту», – сказав він. «І якщо ви не створили великий супутник і не заплатили за весь запуск самостійно, ви повинні покластися на милість того, хто замовив цю поїздку, і дозволив вам відправитися з ним автостопом».
Таким чином власники маленьких супутників виявлялися в заручниках великих замовників польоту. І часто було досить складно організувати політ, що складається з декількох десятків дрібних замовників супутників.
«Ми пропонуємо тим клієнтам, які звикли бути другим планом, стати основними гравцями», – сказав Померанц.
“Але це не просто можливість легкої організації старту, яку забезпечує цей новий вид невеликих ракет. Ще один фактор – це ціна”, – говорить виконавчий директор Vector Джим Кантрелл.
Після декількох рейсів з обмеженою висотою польоту у 2017 році, його ракети з Арізони, швидше за усе, зроблять свій орбітальний дебют у цьому році.
Vector готовий здійснити запуск корисного навантаження вагою до 50 кг на навколоземну орбіту за суму близько $1,5 млн.
Одна з причин, через яку невеликі ракети мають таку низьку ціну старту, пов’язана з їх простими проектами, говорить Кантрелл. А старі, великі виробники ракет з їх роздутими ланцюгами поставок просто не зможуть конкурувати з ними на одному рівні.
«Наша ракета, наприклад, складається з 1000 частин, а у ракети SpaceX приблизно 26000 частин. Подумайте про ланцюжку поставок, що стоїть за кожною з цих частин, де хтось щось робить. І поєднання усіх цих факторів, дозволяє продавати ракети за стільки, що здається сміховинно низькою ціною».
Джерело: BBC
